Все життя людини складається із
зустрічей. Майже кожного дня кожна людина когось та й зустрічає: нового друга,
перше кохання чи просто попутника у трамваї чи маршрутці. Зустрічі бувають як
звичайні, що майже не залишають слідів у душі та подальшій долі, так і
чарівні, які залишаються у душі та долі
назавжди. Залишаються яскравим спалахом сонячного тепла серед сірої
одноманітності, а подекуди – чорного мороку біди…
Саме
таку незвичайну зустріч подарувала мені доля. Цю зустріч з повним правом можна
назвати чудом! Та, усе по порядку.
Народився
Стефан-Арпад Мадяр 24 серпня 1951 р. в м. Чоп Закарпатської області у
багатодітній родині угорця і словачки. В шкільні роки він активно і успішно
займався спортом, був чемпіоном Ужгородського району з настільного тенісу, як
легкоатлет виступав за збірну Закарпаття. Хто-зна, можливо у майбутньому
Стефан-Арпад Мадяр міг стати видатним спортсменом, от тільки, травми завадили.
Після служби в армії вступив на
факультет графіки Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова в
Києві. Після закінчення інституту майже десять років працював у Музеї
історичних коштовностей, що розташований у Києво-Печерській лаврі, ставши
художником з реставрації, реставратором вищої категорії по дорогоцінних металах.
Через його руки пройшла добра половина сховища. З 1991 по 2005 роки працював
головним художником видавництва «Поліграфкнига».
Роботи Стефана Мадяра з
оформлення книг неодноразово ставали дипломантами (І та ІІ ступенів)
вітчизняних та зарубіжних виставок мистецтва книги. Як художник він оформив
понад 100 видань.
Та, чи не найголовнішою справою
життя Стефана-Арпада Мадяра можна назвати теорію кольору, дослідження з якої
він почав ще на другому курсі Поліграфічного інституту і продовжив на посаді
головного художника видавництва. Робота в цьому напрямі завершилася успішним
захистом кандидацької дисертації у 1993 році. З 1973 року С.-А. Мадяр бере
участь у художніх виставках різного рівня. Зокрема, у нього були персональні
виставки в галузі кольородинаміки в Угорщині (1990 р.); Австрії (1991) та інших
країнах і, звичайно, у Києві (2000 р.; 2001 р.).
Ще, з найвизначніших здобутків
Стефана Мадяра можна відзначити його авторську теорію біоколориту людини, яка
народилася в результаті багаторічних досліджень художника у сфері
кольоротерапії. Теорія «Біоколор» отримала авторське свідоцтво, а у 2006 р.
була зареєстрована як терапевтична методика у Міністерстві охорони здоров’я.
Та не лише кольором Стефан-Арпад
Мадяр лікує людей, а і добротою та чуйністю свого небайдужого серця. Ми
зустрілися із Стефаном у офісі створеної ним організації «Тріумф серця», який
розмістився на території видавництва «Поліграфкнига». Ось що він говорить про
свої перші кроки у благодійницькій діяльності, зокрема, про створену ним
організацію «Тріумф серця»:
– Коли в
Україні у першій половині 90-х років почався благдійний рух, з’явились перші
місіонери, як правило – з інших конфесій, західних благодійних організацій. Ми
у 1993 році почали свій рух. А з чого починається благодійність? Як правило – з
допомоги ближньому. Але тут був ще хороший момент у тому, що я знав і
православних церковних ієрархів, і вийшло так, що ми (католики і православні)
почали нашу діяльність спільно. До 1995 року ми працювали неофіційно, а коли
зареєструвалися – почали вести лінію до того, щоб допомагати всім, адже людина (за
кольором шкіри чи політичних прапорів – примітка С.П.) може бути і синьо-зеленою, і чорною, і білою, і жовтою, але вона –
ЛЮДИНА і потребує допомоги.
У 1996 Стефана-Арпада Мадяра та
організацію «Тріумф серця» запросили у парламентську комісію для підготовки
закону про благодійність і благодійні організації. З горем пополам цей закон
був прийнятий і організація почала роботу.
Держава,
зазвичай, бачила користь від благодійних організації. Вона бачила те, що, якщо
до цієї справи підходити з порядністю (при визначеній формі контролю,
звичайно), то все буде гаразд, але… Але навіть у бочці такого цілющого для душі
меду, яким є благодійність, знайшлася велика ложка дьогтю. Не просто ложка –
навіть чашка чи відро дьогтю. У нашій «унікальній», за висловом С.-А. Мадяра,
країні знайшлися спритники, які зрозуміли, що на цьому можна підзаробити, та й
добре підзаробити. Одна за одною почали виникати різноманітні «благодійні»
організації – «під-сніжники», за висловом Стефана Мадяра. Все це тривало до
1999 року, поки не прийняли закон про гуманітарну допомогу і не була
безпосередньо створена комісія при Кабінеті міністрів з ввезення і розподілу
гуманітарної допомоги. Після цього всі ці питання були трохи врегульовані, але
при цьому виявилось, що багато благодійних організацій були зовсім не
благодійними.
На жаль(!), тоді було модно серед
багатих людей створювати якісь свої фонди та об’єднання, але благодійність для
таких людей була лише ще однією формою збагачення. А іншим організаціям, які
справді хотіли зробити щось хороше для людей, охоче допомагав Стефан-Арпад
Мадяр та Організація «Тріумф серця».
Саме через те, що дехто зробив з
благодійної діяльності бізнес, і вийшло так, що після 15 років діяльності, з
2005 року благодійна діяльність потрапила у незрозуміле русло – всі чекали на
зміни, пов’язані з обранням нового президента, а насправді… благдійну
діяльність на Україні було знищено. Чому? Тому що, зокрема, підскочили ціни
комунальні послуги (7% від оціночної вартості). Деяким організаціям доводилося
витрачати до 35-40 тис. гр. у місяць.
Сумна вимальовується картина. Та,
не зважаючи на всі ці незгоди, організація «Тріумф серця» і зокрема, її
засновник та директор Стефан-Арпад Мадяр, охоче допомагає не лише людям з великими
проблемами, а і талановитим людям.
– Я сам –
людина мистецтва, говорить Стефан, і розумію,
що таке талант і що таке підставити плече у потрібний момент.
Стефан
допомагає не просто талановитим людям, а і людям, у яких є деякі фізичні
недоліки, адже прекрасно розуміє, як важко людині, коли у неї проблеми зі
здоров’ям, пережив дві клінічні смерті…
Та не лише інвалідам допомагає Стефан-Арпад Мадяр та організація «Тріумф
серця», а і дітям з малозабезпечених сімей:
–
Замість того, щоб далі
розвивати роботу зі дітьми з малозабезпечених сімей (ми більше 10 років ними
займаємось: побудували будинок у Святошині, у Ялті у нас оздоровчий центр (Організація «Тріумф
серця» відкрила в Києві центр реабілітації дітей вулиці, а у Ялті – комплекс
для відпочинку сиріт та дітей вулиці – прим. С. П.), ми змушені постійно шукати гроші на оздоровлення дітей. Такі гроші
йдуть в пісок незрозуміло куди, замість того, щоб діти відпочивали круглий рік,
як в Артеку… – бідкається Стефан і додає:
–
В цьому році наша задача
– почати щось робити і визначити, як бути далі, щоб не задушити остаточно ті
паростки добра, які були посіяні раніше. Це вже справа фіскальних, контролюючих
органів – виявляти непорядних, але дайте можливість працювати тим, хто хоче!
На моє зауваження, що це, мовляв, складно, що це ж
треба попрацювати, Стефан із запалом відповів:
–
Та нічого складного
немає! Просто хабарів брати не потрібно! І тоді не буде складно!
Зі словами Стефана важко не
погодитися. Справді – потрібно не думати про гроші і славу, займаючись благодійністю,
а бути чимось схожим на доброго Дідуся Мороза, про якого всі знають, а ніхто не
бачив.
Через складну ситуацію, яка
виникла з діяльністю благодійних організацій, багато чуйних і небайдужих людей
або зовсім не мають можливості робити свою добру справу, або роблять її не
офіційно – через владні органи – а так: дадуть комусь нужденному (сироті чи
інваліду) конверт з грошима і так вони можуть бути спокійними і впевненими перш
за все у тому, що їхня допомога потрапила до адресата, а не осіла у чийсь кишені…
Стефан-Арпад Мадяр та організація
«Тріумф серця», допомагає всім, хто цього потребує: сироти та діти вулиці;
школи та лікарні; церковні парафії всіх релігійних конфесій; організації
інвалідів та ветеранів; як уже було сказано, талановиті люди з особливими
потребами, а також багато інших організацій та мільйони українців, які живуть
за межею бідності. Як я уже говорила, Стефан допомагає талановитим людям з
особливими потребами.
Серед тих, хто дуже вдячний йому
за допомогою – і я, оскільки Стефан сам зголосився допомогти мені, коли у мене
виникла потреба у новій гітарі. Потім були ще новий інвалідний візок, просто
подарунки до новорічних свят… І весь цей час (3 роки), поки не зустрілися в
офісі «Тріумфу серця», ми не були знайомі особисто, я не знала навіть, як він
виглядає, оскільки Стефан-Арпад Мадяр не шукає собі слави, дешевого піару; він
не «світиться» на численних телеканалах, розповідаючи про те, який він добрий і
чуйний! Його справи говорять самі за себе.
Тож так хочеться побажати Стефану
Мадяру перш за все – здоров’я, терпіння та сил
пережити цей нелегкий, не побоюся цього слова – надскладний для благодійності в
Україні час. Хочеться, щоб державні мужі, від яких залежить прийняття і
виконання рішень в цій країні, нарешті зрозуміли, що не хлібом (чи грошима)
єдиним живе людина, а і добрими, безкорисливими вчинками, які, хоч і не дають
сьогоденної слави, але залишають добрий слід у душах тих, хто відчув на собі
тепло душі, небайдужість серця, просту людську доброту.
| 
