Сонце в душі 

Сяє сонце у серці моїм,

Сяє вдень і вночі безупинно.

І душа моя лине за ним,

До кохання зорі вона лине.

А навколо вирує життя,

Виграє усіма кольорами.

День новий вирина з небуття,

Щоб світанком зоріти над нами.

Знову за сонцем до щастя іду,

Світлу надію з собою веду.

Доленька сяє мені вдалині

Кличе-зове наяву  і вві сні.

Я милуюсь красою весни,

В літні зорі ночами вдивляюсь.

Наче фільми дивлюся я сни,

І у мріях п’янких прокидаюсь.

За вікном час невпинно спішить,

Осінь змінює літо і весну.

Сяє сонце у мене в душі,

І це сяйво ніколи не щезне!

Що б там не сталося, вірю в красу!

Світлу надію у серці несу.

Моя мрія чекає мене в далині,

Моє сонце в душі сяє людям і мені.

Моя зоря

У небі сяють тисячі зірок,

Десь там, десь там горить моя зоря

Здавалося б, до неї тільки крок,

Та поміж нами – гори і моря. 

Між нами – холод, мряка і дощі,

Така тривожна осені печаль,

Та не згасаєш ти в моїй душі,

Мене ведеш ти за собою в даль. 

Яскрава зоре! Тільки не згасай!

Світи мені у щасті і в журбі,

Ніколи ти мене не покидай,

А я зостанусь вірною тобі. 

У небі сяють тисячі зірок,

Вже поміж них неначебто стою…

Йду до своєї я за кроком крок,

Шукаю щастя зіроньку свою.

Я не сама

Я в цьому світі зовсім не одна,

Зі мною поруч з рання й до темна

Надія, Віра і палка Любов,

Що зігрівають душу знов і знов…

Я вірю в долю, щастя і у себе

Допоки ясне сонце сяє в небі,

Допоки радістю заквітчана земля,

А матері всміхається маля.

Коли, здавалося б, розбиті усі мрії,

Мене рятує знов сестра – Надія.

Показує дорогу в майбуття,

Крізь терни повертає до життя.

Крізь бурі та розлючені моря

Любов у серці сяє, мов зоря,

Що світить в небі з ночі до світання

Моя Любов – це мрії, сподівання.

Я буду в цьому світі не сама,

Бо ви зі мною зрання й до темна.

Мене вже гріє ваших душ тепло,

Три подруги – Надія, Віра і Любов.

Посмішка 

Літні зорі, наче мрії

Сяють вдалині,

Літнє сонце душу гріє,

Посміхнись мені. 

Квіти в полі розквітають,

Наче у раю –

Вони радо привітають

Посмішку твою.

Хоч навколо грози й грози, –

Не питай чому,

Не зважай, що день, як  сльози,

Посміхнись йому. 

Літні зорі знову сяють

В синій далині

І вони нам промовляють:

«Посміхнись мені!»

Люблю життя

Люблю життя у щастя дні погожі,

У дні тривоги, суму і жалю

Й тоді, коли, здається, жить не можу,

Я щиро кожну мить його люблю.

Один лиш раз живу у цьому світі

Світись завжди життя таким, як є.

Спасибі ж Богу за всі дні прожиті,

Люблю життя… Люблю життя своє.

Якщо хочеш… 

Якщо хочеш почути пісню – співай!

Якщо хочеш торкнутись слова – кажи!

Якщо хочеш пізнати небо – літай!

Якщо хочеш відчути вітер – біжи!

Якщо прагнеш любові, друже, люби!

Якщо радості хочеш – то смійся!

Якщо зможеш зробити добро – зроби!

І ніколи нікого не бійся!

Якщо хочеш почути правду – почуй!

Якщо й важко бува – не здавайся!

Що б не сталось – живи і працюй,

Сонцю, небу та людям всміхайся!!!

Не вірю!

Ти мовиш знов: кохання – сон,

Що тане у повітрі,

Що це, мовляв, страшний полон,

А я тобі не вірю!

Не віриш у слова прості,

Мене не помічаєш,

Проводиш ночі в самоті

І щастя не шукаєш.

Не можу жити без мети,

Коли усе радіє,

Не хочу бути так, як ти –

Вік жити в безнадії!

Скажи мені, що я тобі

Потрібна, як повітря.

Що я найкраща на землі

І я тобі повірю!

Вись 

Місто живе, ніби вулик бджолиний,

Всі поспішають кудись.

Навіть будинок росте і лине

Поверх за поверхом – ввись.

В небі над містом хмари витають,

Цвітуть сади молоді.

Вранці привітно люди вітають

Сонячний день, як завжди.

Житиме місто і люди в ньому

Будуть спішити кудись…

Щастям і світлістю не одному

Буде здаватися вись.